33-річна Анна Тату народилась з однією ногою, але це не заважає їй сміливо захищати свою другу батьківщину від загарбників поруч із українськими чоловіками
Війна в Україні для Анни Тату стала боротьбою за її другу батьківщину та способом повернути собі ідентичність. 33-річна українка з Бельгії знайшла покликання, про яке давно мріяла. Про це йдеться у спецрепортажі Emerging Europe, переказ якого пропонує Foreign Ukraine.
Анна, яка народилась без правої ноги, вирушила на фронт російсько-української війни завдяки своїй стійкості після подолання особистих перешкод.
Для неї ця війна більше, ніж битва; це подорож у спадщину, шанс з’єднатися із землями своїх предків та вшанувати їхню пам’ять. Але через несподіваний поворот долі, Анна також знайшла любов на передовій.
Її історія почалася далеко від України. Вона народилась у Польщі, але батьки покинули її у лікарні через інвалідність. Згодом її удочерила бельгійська родина у Льєжі. Ще дитиною вона мріяла стати військовою, аби долати будь-які перешкоди.
Вшанування спадщини
Коли розпочалася війна в Україні, Тату відчула сильне бажання поїхати туди та допомогти. Спочатку вона приєдналася до гуманітарних конвоїв, які перевозили вантажі з Бельгії до України, а також допомагала евакуювати сім’ї, які проїжджали до кордону з Польщею.
Проте невдовзі Анна відчула покликання зробити більше. Вона продовжила свою волонтерську еволюцію, перевозячи гуманітарні вантажі в охоплені війною села на фронті, наближаючись до найсерйозніших небезпек.
Вона описує свій досвід у Нью-Йорку на Донецькому фронті як найстрашніший.
Її зв’язок з Україною не лише професійний. У 26 років Анна дізналася, що її дідусь родом із Запоріжжя і тоді ця місія стала пов’язана із сім’єю та повагою до своєї спадщини.
Одна із українок
Співчуття Тату до України змінило всі аспекти її життя. Тепер вона здійснює свою подорож із українським солдатом, якого зустріла у нічному потязі до Миколаєва. Вони підтримують свої стосунки, постійно листуються між собою і спілкуються через відеозв’язок, надихаючи один одного.
Зараз Анна навчається на оператора безпілотника і входить до складу 505-го батальйону 37-ї бригади Збройних сил України, де є єдиною іноземкою та однією з небагатьох жінок у цьому підрозділі.
Чоловіки поважають силу та самовідданість Анни, вважаючи її символом стійкості.