Одним із гостей «Мистецького Форуму», що тривэ в нашому місті до 21 серпня, став прозаїк, поет, перекладач та есеїст Андрій Любка.
Пан Андрій має в творчому портфоліо виданий подорожній щоденник кількома країнами світу «У пошуках варварів». Знавець історії та культури Балкан. Активний учасник заходів з промоції української культури в Німеччині, Польщі, Чехії, Австрії тощо. Знаний своїми блогами, що присвячені актуальним суспільним, мистецьким та політичним процесам в Україні і світі.
Напередодні фестивалю організатори ArtForumу попрохали письменика поділитися думками щодо карантинного досвіду та поцікавилися його очікуваннями від «Мистецького Форуму», пише "Міг".
– В контексті карантину здебільшого говорять про матеріальні збитки. А які культурні кризи в Україні та світі окреслила пандемія?
– По-перше, плачевний стан інституційного й фінансового забезпечення нашої культури. Виявилося, що в умовах пандемії люди, фірми й інституції, які створюють культурний продукт, не мають «подушки безпеки», запасів на так званий «чорний день». Тож коли зачинилися книгарні, кінотеатри, концертні зали – українські митці зрозуміли, що довгий карантин вони просто можуть не пережити. Особливо це актуально для незалежних митців, бо в працівників державних театрів чи філармоній зарплатні ставки збереглися. Тож виходить, що в нашій культурі все ще актуальний принцип працювати десь на «державному місці», щоб «стаж ішов» і на «пенсію збиралося».
– Ви дослідник культури Балкан і саме цьому присвячена одна з ваших останніх книжок. Яким ініціативам в царині менеджменту мистецтва нам варто було б повчитися у цих країн?
– На жаль, у тамтешніх країн не так багато успішних прикладів для наслідування, вони перебувають десь приблизно на нашому рівні. Єдине, що мені здається точно успішним – це акцент на англійську мову.
Тобто якщо держава щось фінансує, то передбачено й переклад англійською. Наприклад, у Чорногорії всі поетичні книжки виходять білінґвальними – з одного боку текст чорногорською (сербською), а на сторінці поруч – англійською. У Белґраді в театрах встановлено екранчики (як у наших оперних театрах), на яких транслюють субтитри англійською мовою – для туристів, які приїхали в сербську столицю й цікавляться станом тамтешньої культури.
Держава виділяє ґранти для митців старшого покоління на вивчення англійської, щоб допомогти їм виходити на глобальний ринок. Це така стратегія просування «малих» культур у сучасному світі.
— Ви далеко не вперше приїздите до Запоріжжя. Якби ви писали роман, дія якого відбувається у нашому місті, то про що був би цей твір?
– Я думаю, що не варто вживати «якби», бо я якраз збираю матеріал для історичного роману про легендарного шпигуна і авантюриста Михайла Чайковського. Оскільки він захоплювався козацтвом, став одним із ключових творців козацького міфу в польській літературі, то мій герой неодмінно побуває на Хортиці.
А загалом про Запоріжжя можна говорити в двох концептах: козацькому і совєтсько-індустріальному, сучасного, нового бачення ваше місто ще не напрацювало, це завдання, яке стоїть перед вами – створити новий міф, нові привабливі міфи для Запоріжжя, а для цього передусім треба осмислити своє місто.
– Ми живемо в такий динамічний час, коли не завжди зрозуміло: у що вірити, чому вклонятися, що цінувати?
– Головне правило – не вірити нічому, все перевіряти, оскільки ми живемо в час постправди. Це означає, що мусимо розвинути критичне мислення, навчитися бути детективами, які шукають не вигідну комусь версію, а правду. І, безумовно, у кожній ситуації покладатися на власне відчуття моралі, етики й естетики.
– Світ змінюється, змінюємся ми. А які виклики ставлять ці зміни перед митцями?
– Головне питання – про потребу мистецтва в нові часи, чи не зникне вона? Бо крім усіх інших функцій, мистецтво завжди виконувало й розважальну роль: хочеш зняти стрес, втекти думками від своїх проблем у якийсь цікавий інший світ – читай книжку, хочеш цікаво провести вечір – піди в оперу чи театр, хочеш медитувати вдома на красу – купи картину. Нова ера дає людині нові, значно гостріші й легші для «травлення» розваги: замов піцу й дивися серіал, грай у комп’ютерну гру на відео-симуляторі, замість розглядання пейзажів сідай у лоукост – і лети тусити в Барселону. Мені здається, що старі, «класичні» форми мистецтва за нових обставин мусять по-іншому зацікавити свого реципієнта.
– «Мистецький Форум» покликаний запропонувати суспільству позитивні трансформації, але це дуже складна і відповідальна місія. Що, на Вашу думку, потрібно для її реалізації?
– Насамперед – зустріч, діалог. Саме з цього варто почати, зустрітися й поговорити, розпочати процес осмислення, після чого можна буде зробити висновки й окреслити плани. Такий Форум виконує дві взаємодовнювальні функції: по-перше, для мешканців Запоріжжя це нагода зустрітися з цікавими митцями з інших куточків країни; по-друге, для митців це шанс краще пізнати, відкрити для себе це місто й регіон, зав’язати нові контакти й домовитися про майбутні проєкти і плани. Тобто – це рух назустріч, синергія, яка дасть результат.